Сторінка психолога

"Гарячі лінії" та телефони довіри 

 

Всеукраїнська акція "Світ без насильства–це рай на землі"

 

 

 

 

 

Для чого потрібен психолог?



         Можна сказати, що до психологів всі вже звикли. Ці фахівці допомагають вирішувати особистісні проблеми, проводять психологічне тестування, тренінги, навчальні ефективно спілкуватися і вирішувати конфлікти, складають психологічні портрети і характеристики і багато чого іншого. Але все це стосується, в першу чергу, дорослих людей.
         А чим же займаються дитячі психологи? У яких ситуаціях батькам може бути корисна, а в яких просто необхідна консультація цього фахівця?
          Якщо є якась тривога за свого малюка, візит до психолога допоможе розібратися з ситуацією і з емоційним станом дитини об'єктивно. Виявити причини виникаючих труднощів, якщо вони є. Врешті-решт, адже не вважається чимось негожим відвідувати стоматолога для перевірки і необхідної профілактики. Чомусь про психологів ж іноді зберігається така думка, що візитом до цього фахівці підтверджують свою «ненормальність». Це, звичайно ж, не так: психолог, взагалі, за визначенням, працює тільки з психічно здоровими людьми.  
Інший випадок виникнення необхідності звернутися до дитячого психолога це  капризи, агресія, впертість дитини - і почуття безпорадності у батьків. Цілком природна реакція - звернутися до фахівця. І це справді може допомогти. Психолог допоможе розібратися в суті виниклих труднощів, підкаже виховні прийоми, а при необхідності позайматися з дитиною, щоб допомогти йому подолати непростий період.
          Що роблять дитячі психологи?
 Отже, ці або якісь інші причини привели вас до думки про звернення до дитячого психолога. У чому ж може полягати його робота?
   •      Психодіагностика
          Будь-який психолог володіє досить великим набором психодіагностичних засобів та методик. Їх мета - визначити об'єктивний стан людини, виділити його причини, а також оцінити рівень розвитку тих чи інших психічних процесів (пам'яті, уваги, мислення і т.д.).                Якщо для дорослих часто використовуються тестові методики, відомі багатьом, то в арсеналі дитячого психолога звичайно це особливі методики для дітей. Фахівець може попросити вашої дитини щось намалюват. Може пограти з ним в захоплюючу гру - насправді ж за допомогою цих процедур збере необхідні дані.
   •      Розвиваючі заняття
         За допомогою розвиваючих психологічних ігор фахівець допоможе розвинути у дитини різні необхідні навички і якості. Увага, пам'ять, посидючість, логічне та образне мислення - в арсеналі дитячого психолога розвиваючі ігри для самих різних віків. Найчастіше, що розвивають психологічні заняття проводяться відразу з групою дітей, і в такому випадку дитина також вчиться спілкуватися з іншими дітьми, сприймати соціальні норми.
   •      Корекційно-відновлювальна робота
         За наявності у дитини серйозних емоційних або особистісних труднощів може знадобитися спеціально організована психотерапевтична робота. Це можуть бути заняття на зняття тривожності, страхів, на підвищення самооцінки, на зняття агресивних тенденцій. Дитяча психотерапія може знадобитися, якщо дитина пережив сильний стрес - Втрату близьких, фізичний або психічний насильство і т.п.
          Методи, що застосовуються в дитячій психотерапії, різноманітні. Наприклад, для зовсім маленьких дітей дуже дієвим методом виявляється так звана пісочна терапія (спеціально організовані заняття з піском). Для дітей старшого віку дуже ефективна буває казкотерапія (Заняття з застосуванням спеціальних психотерапевтичних казок як готових, так і складаються в ході взаємодії дитини з психологом). Гра, малюнок, казка - всі знайомі і цікаві для дитини предмети і заняття стають в руках спеціаліста потужним засобом допомоги.
   •       Консультування батьків та сімейне консультування
           У психологів є така відома аксіома «Проблеми маленьких дітей - це проблеми батьків». І це насправді так. При уважному розгляді причини всіх дитячих труднощів перебувають у сімейних проблемах і конфліктах, неадекватності стилю виховання і т.д. Тому часто виходить так, що для вирішення проблеми дитини досить батькам самим розібратися в причинах і змінити щось у своїй поведінці, в ситуації, навколишнього дитини.Психолог на консультації допоможе вам побачити себе з боку, об'єктивно оцінити свої методи виховання. Гарний психолог ніколи не буде судити або дорікати вам за що б то не було. Він просто дасть вам у руки нові, більш ефективні інструменти виховання, розповість більше про вікові особливості малюка.
          Наступним напрямком роботи є просвітницький – регулярні виступи на батьківських зборах, та розміщення цікавої психологічної інформації у інформаційних куточках кожної групи та на веб-сайті ДНЗ.                                
 
                                               Батьківські установки та їх вплив на особистість дитини.

 

Фразы, которые нельзя говорить ребенку даже во время ссоры ...     

   Кожен день малюк чує у свою адресу безліч зауважень, коментарів, оцінок з боку батьків. Дорослим особливо важливо зрозуміти, яку роль в емоційно-особистісному розвитку дитини відіграють батьківські установки. Під батьківськими установками розуміється система або сукупність батьківського емоційного ставлення до дитини, сприйняття дитини батьками і способів поведінки з нею.

        Пропоную переглянути найбільш поширені негативні  висловлювання, які дорослі необачливо можуть сказати своєму малюкові. Зверніть увагу на те, які наслідки вони мають.

7 грубих помилок батьків під час сварки з дітьми - Зміни одне життя

Батьківські директиви, оцінки й установки (На основі класифікації Н. А. Кряжевої)

Негативні установки

Наслідки

Позитивні установки

— Не будеш слухатись, з тобою ніхто не буде дружити!

Замкненість, відчуженість, конформність, безініціативність, улесливість.

— Будь собою, і тоді у тебе буде багато друзів.

— Горе ти моє! Нещастя ти моє!

Почуття провини, занижена самооцінка, конфлікти з батьками та оточенням, відчуження, вороже ставлення до інших.

— Щастя ти моє! Радість ти моя!

Плакса-вакса!

Нитик!

Стримування емоцій, внутрішня озлобленість, тривожність, глибоке переживання навіть незначних проблем. Підвищена емоційна напруга, невпевненість у собі, безініціативність.

— Поплач, стане легшее.

— Ну що за дитина! Все готова розда­ти!

Низька самооцінка, жадіб­ність, здатність до накопичу­вання, егоїзм, труднощі у спіл­куванні з однолітками.

— Молодець, що ділишся з друзями!

— Не сунь носа не в свої справи!

Низька самооцінка, затримка психічного розвитку, відсутність своєї думки, ніяковість, відчуженість, замкненість, конфлікти з батьками.

— А ти як вважаєш?

— Одягайся теплі­ше, бо змерзнеш і захворієш!

Підвищена увага до свого здоров’я, тривожність, страхи, часті простудні захворювання.

— Закаляйся! Будь здоровий!

— Ти — копія свого татуся! (матусі!)

Труднощі у спілкуванні з батьками, ідентифікація з батьківською поведінкою, неадекватна самооцінка, впертість, агресія, повторення батьків­ської поведінки.

— Тато (мама) у нас чудовий (-а)! Мама у нас розумниця!

— Нічого не вмієш робити! Невдахо! Звідки у тебе лише руки ростуть!

Невпевненість у своїх силах, низька самооцінка, страхи, затримка психічного розвитку, низька мотивація до досяг­нень, безініціативність.

— Спробуй ще раз, у тебе обов’язково вийде!

— Не кричи так! Оглухнеш!

Скрита агресивність, підвище­на емоційна напруга, хвороби горла та вух, конфліктність.

— Скажи мені на вушко, давай пошепочемо разом!

Противне дів­чисько, всі вони вередулі! (Хлопчику про дівчинку).

Негідник! Всі хлопці — забіяки й хулігани! (Дівчинці про хлопчика).

Порушення у психосексуальному розвитку, ускладнення у міжстатевому спілкуванні, труднощі у виборі друга протилежної статі.

— Усі люди рівні між собою, але як вони несхожі одне на одного! І це дивовижно!

— Ти просто грязнуля!

Почуття провини, страхи, розсіяність, байдужість до себе і своєї зовнішності, нерозбірливість у виборі друзів.

— Як приємно на тебе дивитись, коли ти чистий і акуратний!

— Ти поганий, ображаєш маму! Я піду від тебе (до іншої дитини)!

Почуття провини, страхи, тривожність, самотність, порушення сну, відчуженість від батьків, замкненість.

— Я ніколи тебе не залишу! Ти — найулюбленіший!

— Життя таке складне! Ось виростеш — зрозумієш!

Недовіра, підозрілість, песи­мізм, покірність долі, невміння долати перешкоди, схильність до нещасних випадків.

— Життя цікаве й чудове! Все буде добре!

— Геть з очей моїх! Не заважай! Знайди собі справу! Стань у куток!

Озлобленість, скритність, відчуженість, недовіра, агресивність, порушення стосунків з батьками.

— Іди до мене! Да­вай в усьому розбе­ремося разом!

— Не їж багато солодкого, зубки будуть боліти, і станеш товстою! Потовстієш, і тебе ніх­то не буде любити.

Проблеми із зайвою вагою, хворі зуби, низька самооцінка, несприймання себе, порушен­ня образу «Я», невпевненість, комплекс неповноцінності, підозрілість.

— Їж на здоров’я!

— У цьому світі сподівайся лише на себе, усі навколо шахраї!

Труднощі у спілкуванні, стра­хи, підвищена самооцінка, підозрілість, проблеми надконтролю, почуття самотності й тривоги.

— У світі багато добрих людей, які готові тобі допомогти!

— Ах ти ж гидке ка­ченя! І в кого ж ти такий некрасивий (потворний)?

Порушення образу «Я», по­чуття беззахисності, невдо­воленість своєю зовнішніс­тю, порушення у спілкуванні, проблеми з батьками, низька самооцінка, невпевненість у своїх силах і можливостях.

— Як же ти мені подобаєшся!

— Не можна нічо­го робити самому! Слід питати дозволу у дорослих!

Скритність, відчуженість, стра­хи, безініціативність, тривож­ність, залежність від чужої думки, ніяковість, невпевне­ність у собі, боязнь старших, нерішучість.

— Ти такий моло­дець! Можеш сам усе зробити.

— Та почекай ти! Завжди ти невчас­но!

Скритність, відчуженість, за­йва самостійність, відчуття беззахисності, непотрібності, замкненість, підвищена психоемоційна напруга.

— Якщо хочеш, давай я тобі допомо­жу!

— Нікого не бійся, нікому не посту­пайся — усім давай здачі! Ніколи не терпи образ!

Відсутність самоконтролю, поведінкової гнучкості, склад­ності у спілкуванні, агресив­ність, проблеми з однолітка­ми, почуття вседозволеності, низький рівень довільної регу­ляції, нестриманість.

— Тримай себе в руках! Поважай людей! Люди завжди можуть порозумітися, знайти спільну мову, домовитися.

 

     Тож батькам варто обережно й уважно ставитися до своїх словесних звернень та навчитися трансформувати негативні установки у позитивні, розвиваючи в дитині віру в себе.

Франсуаза Дольто: Батьки та діти


 

Дитячі страхи: причини та наслідки

          
        Нелегко знайти людину, яка ніколи б не відчувала страху. Стурбованість, тривога, страх – такі ж невід’ємні емоційні прояви нашого психологічного життя, як і радість, захоплення, гнів, подив, сум.           Відомий фізіолог І.П.Павлов вважав страх виявом природного рефлексу. Емоція страху виникає у відповідь на дію погрожуючого стимулу та передбачає переживання якої-небудь реальної чи уявної небезпеки. В свою чергу, розуміння небезпеки, її усвідомлення формується в процесі життєвого досвіду та міжособистісних стосунків, коли деякі індиферентні для дитини стимули поступово набувають характеру загрожуючи впливів.           Незважаючи на загальне негативне забарвлення, страх виконує в психічному житті дитини важливі функції:
  •  Страх – це своєрідний засіб пізнання оточуючої дійсності, що призводить до більш критичного та вибіркового відношення до неї і, таким чином, може виконувати певну навчальну роль в процесі формування особистості;
  •  Як реакція на загрозу страх дозволяє попередити зустріч з нею, відіграючи захисну адаптивну роль в системі психічної саморегуляції.

          Причинами страхів можуть бути події, умови та ситуації, що являються початком небезпеки. Страх може мати своїм предметом яку-небудь людину чи об´єкт, які інколи з ним не пов´язані і розцінюються як безпредметні. Страх може викликатися стражданнями, якщо в дитинстві сформувались зв´язки між цими почуттями.           Вікові страхи, тобто страхи, характерні для певного вікового періоду, відображають історичний шлях розвитку самосвідомості людини. Спочатку дитина боїться залишитися одна, без підтримки близьких, боїться сторонніх, невідомих осіб. В період від 2 до 3 років дитина боїться болю, висоти, гігантських тварин. Після 3 років вона боїться темряви, уявних істот. Страх темряви співпадає за часом з розвитком уяви дитини. Інколи дитина, що не може відокремити реальність від вимислу, переповнена страхом перед Бабою Ягою та Кощієм, як символами зла та жорстокості. З 6-7 років діти можуть боятися вогню, пожежі, катастроф. Найпоширенішим страхом після 7 років дослідники вважають страх смерті: діти самі бояться померти чи втратити батьків.           Навіювані дитячі страхи досить поширені. Їх джерело – дорослі, що оточують дитину, які мимоволі «заражають» дитину страхом, тим, що занадто наполегливо, підкреслено емоційно вказують на існування небезпеки. В результаті дитина сприймає тільки другу частину фраз: «Не ходи – впадеш», «Не бери – опечешся», «Не гладь – вкусить». Дитині поки ще не зрозуміло, чим їй це загрожує, але вона вже розпізнає сигнал тривоги і переживає страх.           В проблемі профілактики дитячих страхів важливі наступні моменти:

  •  Дітей ні в якому випадку не можна лякати – ні дядьком, ні вовком, ні лісом – прагнучи виховати її слухняними. Дитині відповідно до її психічного розвитку слід вказувати на реальну небезпеку, але ніколи не залякувати придуманими колізіями.
  •  Дорослі ніколи не повинні соромити дитину за страх, який вона відчуває. Глузування над боязливістю дитини можна розцінювати як жорстокість.
  •  Дитину ніколи не слід залишати одну в незнайомому для неї оточенні, в ситуації, коли можливі різноманітні несподіванки.

Ефективні методи та прийоми попередження та подолання дитячих страхів:

  1.  Підвищення загального рівня емоційних переживань дитини (досягнення комфортності в спілкуванні, очікуванні нової гри, максимальне розгортання критеріїв оцінки та похвали). При цьому велика увага приділяється підтримці в дитячому колективі атмосфери прийняття, безпеки, щоб дитина відчувала, що її цінують незважаючи на успіхи.
  2.  Метод послідовної десенсибілізації, суть якого полягає в тому, що дитину поміщають в ситуації, пов´язані з моментами, які викликають у неї тривогу й страх.
  3.  Метод «від реагування» страху, тривоги, напруги, що здійснюється за допомогою гри-драматизації, де діти за допомогою ляльок зображують ситуацію пов´язану зі страхом.
  4.  Маніпулювання предметом страху (прийоми «малювання страхів», «розповіді про страхи») в ході цієї роботи ситуації та предмети страху зображуються карикатурно.
  5.  Емоційне переключення, «емоційні гойдалки» (дитині пропонують зобразити сміливого та боягуза, доброго та злого тощо.
  6.  Лялько терапія ( у грі дитина стає сміливим героєм казки чи мультфільму, надає улюбленому герою роль захисника).

 

               

Як зрозуміти дитячі малюнки

 

Малюк наділяє кожну знайому людину особливими рисами. Так в дитячій уяві тендітна вихователька може перетворитися в монстра з величезним ротом. Остання та багато інших особливостей характеру оточуючих людей, а також тривоги та радощі малюка знаходять свій відбиток в його малюнках.

 

 

1. Насамперед потрібно оцінити кольорову гаму дитячих малюнків. Обов’язково зверніть увагу на наступне:

 Чи є у малюка достатній вибір кольорів, які можна використовувати? (відомі випадки, коли дитина малювала «похмурий» малюнок тільки тому, що коробка олівців була на всіх одна, і йому як раз дістався чорний або сірий).

Як часто Ваш малюк використовує певний колір? Чи завжди він віддає перевагу, наприклад, червоному олівцю, або ж це випадковий вибір? З якими кольорами він його комбінує? Так, згідно з дослідженнями А. Л. Венгера, якщо у малюнку переважають темно-коричневі, сірі та чорні кольори – це ознаки депресивного стану. Надмірна кількість червоного кольору свідчить про стан тривоги, емоційної напруженості. Але якщо червоний - улюблений колір, це може говорити про невротизацію або підвищену конфліктність. Велика кількість червоного у поєднанні з темними тонами можлива тривожна депресія.

Які тони взагалі переважають у малюнку - теплі або холодні? Надлишок темно-блакитних і фіолетових  кольорів може свідчити про знижений настрій або про високу чутливість. Домінування пастельних кольорів свідчить про чутливість або тривожність.

 Якщо дитина у малюванні обмежується парою-трійкою кольорів, це може бути проявом астенії, втоми та пасивності.

Кожен з кольорів в дитячому малюнку має власне символічне значення:

 темно-синій - концентрація, зосередженість на внутрішніх проблемах, потреба у спокої і задоволенні, самоаналіз;

 зелений - врівноваженість, незалежність, наполегливість, упертість, прагнення до безпеки;

 червоний - сила волі, ексцентричність, агресія, підвищена активність, збудливість;

 жовтий - позитивні емоції, безпосередність, допитливість, оптимізм;

 фіолетовий - фантазія, інтуїція, емоційна та інтелектуальна незрілість (діти часто віддають перевагу цьому кольору);

 коричневий - повільність, фізичний дискомфорт, часто - негативні емоції;

 чорний - пригніченість, протест, руйнування, нагальна потреба у змінах;

 сірий - «відсутність» кольору, байдужість, відстороненість, бажання втікати, не помічати того, що турбує.

 

Діти-правші більш за все люблять «прості» і «справжні » кольори. Тобто вони малюють те, що бачать навколо себе: ліс, луг, траву, сад, бабусю, песика і пр. Такі дітки найчастіше починають малювати зеленим, коричневим, жовтим та ін. Якщо запитати в них що це намальовано - відразу ж відповідають: сонечко, травичка або сад.

 Діти-шульги надають перевагу яскравим теплим кольорам. Виняток становить хіба що глибокий синій колір.

У ранньому віці чорний колір взагалі не сприймається дитиною як похмурий. Це просто колір, яким можна зафарбувати всі інші кольори на малюнку. А Ви так ніколи в дитинстві не робили?

У більш дорослому віці вибір чорного кольору може розповісти психологам про внутрішній світ малюка. По-перше, цей колір обирають діти, народжені шляхом кесаревого розтину. Саме вони більше за інших дітей пов'язані з тим недосяжним світом, з якого вони вийшли не самі. Дитина сприймає чорний колір як щось рідне, що колись булькало і оточувало його теплотою. Це і є материнське лоно.

Якщо дитина була народжена звичайним шляхом, вибір чорного кольору свідчить про те, що на душі у дитини щось не так. Діти найчастіше малюють чорним кольором, коли нудьгують, або бояться чогось. Прослідкуйте, з чим пов'язані малюнки. Може дитині не вистачає уваги? Або його кривдять у дитячому садку?!

 

2. Наступний важливий момент - натиск на олівець. Це - показник психомоторного тонусу дитини.

 Якщо тиск слабенький, легкий, невпевнений - це говорить про боязкість, пасивність, астенію (виснаженість психіки) малюка.

 Якщо лінії постійно стираються - це свідчення невпевненості, емоційної нестійкості, тривожності. А коли штрихи робляться ескізним шляхом - спочатку малюються легенькі штришки, потім наводяться - це спроба контролювати свою тривогу, взяти себе в руки.

 Якщо контури зображень жирні, сильно продавлюють папір, це може бути свідченням емоційної напруженості, імпульсивності. А якщо олівець рве лист -це ознака можливої конфліктності, агресивності або гіперактивності.

 

3. Розмір малюнків також має значення. У нормі найбільший об'єкт малюнка повинен займати приблизно 2/3 аркуша формату А4. Якщо малюнок людини або тварини дуже великий, займає весь аркуш або навіть виходить за його межі (іноді дитина перевертає лист або приклеює збоку ще один, щоб домалювати те, що «не вмістилося») - це може навести на думку про тривожний стан малюка. А ось малесенький малюнок часто говорить про низьку самооцінку або депресію.

 

4. Замислитись змусить і розташування малюнка на аркуші. Якщо він розташований у верхній частині аркуша, це свідчить про високу самооцінку (або про схильність до «польотів у хмарах»), а от дрібний розмір в поєднанні з розташуванням «внизу» може говорити про емоційне неблагополуччя.

 

5. Зверніть увагу на те, наскільки ретельно намальовано зображення, наскільки воно деталізоване. Якщо подробиць багато - у дитини, швидше за все, жива уява, творча спрямованість. Вдивіться, якого роду всі ці деталі - якщо вони однотипні і кількість їх велика (наприклад, малюк не полінувався намалювати 39 ґудзиків на піджаку або 154 лусочки на рибі) - це може бути свідченням тривожності, ригідності, перфекціонізму.

 

6. Важливий і темп роботи дитини: якщо малюк малює повільно, але старанно – це є особливістю його темпераменту, а ось повільне, мляве малювання - ознака пасивності, виснаженості нервової системи. Високий темп говорить про те, що перед нами активний живчик. Якщо ж у цей час малюнок розмашистий і неакуратний - дитина, швидше за все, гіперактивна (або негативно налаштована, прагне скоріше закінчити малювання, зробивши все «тяп-ляп»).

 

7. Підказкою будуть і слова дитини під час роботи. Якщо малюк ділиться у процесі створення сюжету своїми думками, розповідає про те, що любить малювати - він налаштований позитивно і, швидше за все, психологічно благополучний. Якщо малюк постійно уточнює, що і як «правильно» треба робити - це маленький перфекціоніст, і/або він тривожний і не впевнений у собі. Ну а якщо прохання намалювати що-небудь супроводжується скигленням на кшталт «нудно», «набридло», - це може пояснюватися і боязкістю,і втомою, і невмінням спілкуватися, і прагненням втікти від труднощів.

                 

 
                                                     
                  

 

 

 


1
2
3
4
5
6
7