Виховна робота

ВИХОВАННЯ БЕЗПЕЧНОЇ ПОВЕДІНКИ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
 
        Збереження життя і зміцнення здоров’я, формування здорового способу життя підростаючого покоління нині визнані проблемами загальнодержавного масштабу. Відтак виховання безпечної поведінки в соціальному середовищі – одне із пріоритетних напрямків освітнього процесу, тому що з кожним роком збільшується кількість дітей, травмованих внаслідок несформованих навичок поведінки з предметами і речами, незнайомими людьми, в різних небезпечних ситуаціях. Сьогодні, коли соціальне довкілля може становити загрозу для життя і здоров’я дитини, виникає потреба в глибокому осмисленні та систематизації роботи з дітьми в дошкільних навчальних закладах по вихованню в них свідомої позиції щодо безпечної поведінки в соціальному середовищі. Незважаючи на певні напрацювання у цьому напрямку, проблема виховання соціально безпечної поведінки дітей дошкільного віку у соціальному середовищі розроблена недостатньо. На дошкільний навчальний заклад як соціальну інституцію покладається відповідальність за здійснення цілеспрямованого виховання у дітей ціннісного ставлення до власного здоров’я, формування у них адекватної реакції на різноманітні чинники ризику для життя, що можуть виникнути у соціальному середовищі. Тому метою нашої статті є розкрити значення дошкільного навчального закладу у вихованні соціально безпечної поведінки дітей дошкільного віку. Процес опанування дитиною необхідними знаннями та уміннями, що забезпечують змістовну і безпечну життєдіяльність у довкіллі, починається з раннього віку. Актуальність проблеми виховання соціально безпечної поведінки дітей у соціальному середовищі пов’язана з такими віковими особливостями розвитку, як підвищена рухова активність, цікавість, повна довіра до всіх і всього, що їх оточує, відсутність відчуття небезпеки, яке не розвивається у дітей майже до 3 років. Фізичні можливості малюків можуть дуже швидко призвести до біди. Діти раннього і молодшого дошкільного віку ще не розуміють, що для них безпечно, а що – небезпечно. Про це свідчить сумна статистика: із загального числа отруєнь небезпечними речовинами на дітей припадає 90% нещасних випадків, а на дорослих – лише 10%. Тому, мета педагогів – зберегти життя і здоров’я дошкільників та озброїти їх навичками безпечної поведінки у довкіллі. Вікові новоутворення середнього та старшого дошкільного віку сприяють інтенсивному розвиткові свідомості дитини (її знань, уявлень про світ, переживань, ставлень до себе та людей) та її поведінки (вчинків, умілих дій, самостійної діяльності, прийняття рішень), що створюють передумови для виховання у них соціально безпечної поведінки. Також старший дошкільний вік вважається сенситивним періодом для формування механізмів емоційно-вольової регуляції поведінки і діяльності. Учені (А. Запорожець, Д. Лешлі) довели, що уявлення і знання, які не спираються на моральні почуття, мають формальний характер, а відтак не спонукають дитину до відповідної поведінки. Так, у програмі „Особиста безпека дитини” О. Лоза звертає увагу на те, що з розвитком у дитини з’являється велика кількість умовних рефлексів, які знаходять свій прояв у різноманітних емоціях. Саме тому вони є надійним сигналом будь-якого неблагополуччя чи небезпеки як у внутрішньому, так і в зовнішньому середовищі. Водночас дошкільникам притаманне обмежене розуміння фізичних і емоційних відчуттів інших людей. Дитина робить боляче іншим, оскільки ще не в змозі ідентифікувати свої почуття з почуттями інших. Однак у старшому дошкільному віці таке розуміння розвивається, і дитина часто захищає людину, яка постраждала або захворіла. Важливу роль у формуванні моральних почуттів відіграють дитячі уявлення про позитивні зразки поведінки (у тому числі й зразки безпечної поведінки). Вони дають дитині змогу передбачити емоційні наслідки своєї поведінки, заздалегідь переживати задоволення від схвалення її як „хорошої” або ж незадоволення від оцінки її як „поганої”. Таке емоційне передбачення має вирішальне значення при формуванні у дошкільника безпечної поведінки у соціальному середовищі. Отже, розширення уявлень дитини про небезпечність довкілля повинно відбуватись не лише на інформаційному рівні, а й зачіпати емоційно-чуттєву і поведінкову сферу. Сьогодні, на жаль, спостерігається невідповідність між реальним рівнем готовності педагогів до виховання соціально безпечної поведінки дошкільників в довкіллі і актуальною потребою в ній. Так, за твердженням Т. Пироженко, педагоги часто не враховують найважливішої особливості дитячої психіки, яка полягає в егоцентричності сприйняття світу, в тому, що дитина сприймає сама себе в нерозривному зв’язку з тим, що її оточує, а отже з тим, що їй повідомляють. Ось чому інформація, яку надає дорослий з добрим наміром запобігти небезпеці, часто викликає зворотній ефект несприйняття, оскільки викликає в дитини тривоги, страх, різні фобії (простору, темряви, людей), викликає „інформаційний невроз”. Перегукується з цією думкою вислів В.О. Сухомлинського: „В серці дитини, яка дивиться на світ широко відкритими очима й не знає, „як жити”, крихітні крижинки зла стають великими брилами льоду”. Отже, головне правило для вихователів не лякати дітей можливою небезпекою, а виховувати розумну обережність. Педагогічний процес формування у дітей основ безпечного перебування у довкіллі, на нашу думку, потребує постійної психологічної допомоги. Тому з метою запобігання виникнення у дошкільників стану підвищеного занепокоєння, тривожності психологи ДНЗ мають відслідковувати, аналізувати і здійснювати корекцію психологічного стану дитини, який істотно пов’язаний з їх безпечною поведінкою у довкіллі. А педагоги повинні розпочати роботу по вихованню безпечної поведінки з встановлення для дитини межі слухняності (необхідно навчити її правилам безпечної поведінки) з подальшим визначенням таких меж дитиною самостійно. Хоча незаперечним є той факт, що тільки на основі знань у дитини формуються певні погляди, переконання, досвід безпечної поведінки, проте, як наголошує Т. Пироженко, „не варто себе обманювати сподіваннями, що тільки поінформованість про можливі небезпечні ситуації може запобігти лиху». На жаль, ні для кого не є несподіванкою той факт, що в сучасній системі освіти відбувається значний розрив між навчанням і вихованням: виникають дитячі навчальні заклади, метою яких є саме навчання дітей. Надмірна інтелектуалізація часто призводить до того, що діти постійно перебувають у стані психоемоційного напруження, що призводить до психоемоційних розладів, стресових станів, які можуть негативно позначитись на самопочутті та безпечній поведінці дитини. Для профілактики інтелектуального перевантаження актуальними, на нашу думку, будуть такі заходи:
  •  проведення оздоровчо-лікувальних вправ,
  •  психотренінгів,
  •  релаксаційних пауз під час занять,
  •  організація відвідувань дітьми фітобару після занять.
Окрім того, належну увагу слід приділяти не лише фізичному, але й психічному здоров’ю та емоційному благополуччю дітей, які, проводячи в ДНЗ більшу частину часу, знаходячись в постійному контакті з однолітками і вихователями, можуть відчувати значні психічні навантаження. Тому, на нашу думку, основною умовою профілактики емоційного неблагополуччя є створення сприятливої атмосфери, що характеризується взаємною довірою, повагою, відкритим і доброзичливим спілкуванням. Окрім того, величезне значення для виховання у дітей дошкільного віку безпечної поведінки має формування почуття власної гідності і забезпечення емоційно-позитивного ставлення до себе, що лежить в основі структури самосвідомості дитини. Практика показує, що набуття і закріплення настанов на здоровий спосіб життя і безпечну поведінку у дітей дошкільного віку є значно ефективнішим за умови взаємодії дошкільного закладу і сім’ї. Родина, де є діти дошкільного віку, повинна і зобов’язана відігравати значну роль у навчально-виховному процесі, тому її потрібно заохочувати до спільної роботи з ДНЗ у навчанні дітей безпечної поведінки. Адже, якщо дитина намагається вести себе згідно правил, засвоєних в ДНЗ, а вдома батьки чинять інакше, очікуваних результатів досягти важко. Тому навчати дітей дотримуватись і використовувати правила соціально безпечної поведінки педагоги можуть лише у співпраці з батьками. Таким чином, усі зазначені аспекти дають змогу визначити основні умови, що забезпечать ефективне виховання у ДНЗ соціально безпечної поведінки дошкільників у соціальному середовищі.
  1.  Розширення уявлень дитини про небезпечність довкілля повинно відбуватися не лише на інформаційному рівні, а й зачіпати емоційно-чуттєву і поведінкову сферу.
  2.  Виховання у дітей безпечної поведінки повинно йти з дотриманням почуття міри. Необхідно враховувати особливості дитячої психіки, її підвищену вразливість. Неприпустиме застосування так званої „шокової терапії” з акцентуванням на страшних наслідках надзвичайних ситуацій. Такий підхід може травмувати психіку дитини і в подальшому вплинути на психічний стан і поведінку дитини.
  3.  Процес виховання безпечної поведінки дітей дошкільного віку потребує постійної психологічної допомоги, функція якої полягає в діагностиці і корекції психічного стану дитини, який істотно пов’язаний з її поведінкою в небезпечних ситуаціях.
  4.  Формування норм соціально безпечної поведінки дошкільників залежить від чітко визначеної взаємопов’язаної педагогічної роботи педагогів і сім’ї.
Отже, проблема виховання у дітей соціально безпечної поведінки є важливою в умовах сьогодення. Дошкільний навчальний заклад спроможний підготувати дитину до безпечного існування в соціальному середовищі за умови зняття внутрішніх і зовнішніх суперечностей між завданнями педагогічного процесу з виховання соціально безпечної поведінки і науково-методичними основами його забезпечення.